Віце-чемпіон студентського ЧС розповів про свого тренера Ігоря Барну

- Здається у Калуші вільна боротьба дуже популярна. У вас був вибір, в яку секцію йти займатись?
- В другому класі батько запитав мене чи хочу я займатись спортом, я сказав, що можна спробувати і він привів мене на вільну боротьбу. Він хоч і не був спортсменом, але казав, що якщо вже чимось займатись то серьозно. Дійсно, в нас у Калуші вільна боротьба на особливому рахунку, і всі знають що наша школа одна з кращих: Роман Мотрович, Василь Федоришин – живі приклади. Мені дуже пощастило, що на моєму життєвому шляху трапилась така людина, такий хороший тренер, як Ігор Адамович Барна.

- Ігор Адамович виховав не лише чемпіонів, але і чемпіонок... Ірина Харів, Мар’яна Квятковська…Доводилось спарингуватись з дівчатами?
- Коли я тільки починав займатись, то був у молодшій групі від Василя Федоришина, а потім він поїхав до Львова вчитися. Ірина Харів прийшла на чотири роки пізніше. В нас був дуже дуже маленький зал, постійно переповнений. Тому звичайно займались всі разом, і з дівчатами. Я цілий рік працював в парі з Мар’яною Квятковською.

- Навчаючись в Київському інституті фізкультури, ви знов опинились у досить зірковому борцівському котлі, тренер – Михайло Шахов, поруч на килимі – Тарас Данько...
- З мого набору в спорті лишився тільки я. Коли став третім на Кубку України то вступив до Києва. Тут в нас дійсно хороший котел: Тарас Данько, Валерій Андрейцев...Мені дуже подобається працювати з Тарасом, він дуже досвідчений та зрілий борець, є чому повчитися. А взагалі корисно працювати з різними партнерами, деколи з тими хто у важчій категорії, а деколи аби відпрацювати техніку і швидкість з тими хто легший.

- А приїзжаючи додому ходите в зал?
- В Калуш намагаюся їздити кожного місяця, завжди бачусь з тренером. Але на жаль зараз там немає з ким тренуватись. Ігор Адамович часто їздить на змагання і його немає кому замінити, через це перерви в тренуваннях. Та й мені здається, що зараз взагалі діти менше займаються, навіть порівнюючи з моїми часами.

- Як гадаєте, в чому ж тренерський секрет Ігоря Барни?
- Ігор Адамович завжди казав, що треба бути вольовим і боротися до кінця. Він досить жорсткий тренер, і насамперед виховує характер. Він дав мені фундамент, і не лише в боротьбі, а й в житті. Я з тринадцяти років без батьків, і він мене практично виховав.

- Восени, ви привезли срібло студентського Чемпіонату світу. Наскількі важкі були ці змагання в Італії?
- Я розумів, що коли вже випав шанс представляти свою країну на міжнародному рівні, то треба боротись на повну. Виправдати надії тренерів, не підвести тих людей, які допомогли мені туди поїхати. Принагідно, хотів би подякувати Президенту Івано-Франківської федерації вільної боротьби Едуарду Прощуку, який доклався, аби ця поїздка стала можливою.

Нарахунок суперників, то вони були гідні. Японці приїхали хорошим складом, в моїй вазі був перший номер дорослої збірної, поляки, угорці теж привезли перші номера. В моїй вазі, до 84 кг було 17 учасників. Найважчою була напевно сутичка з турком, за вихід у фінал, я дуже виклався і не встиг відновитися. Це були мої перші змагання подібного рівня, але сподіваюсь все ще попереду і будемо працювати. Адже, кожен спортсмен прагне отримати максимум від боротьби, інакше немає змісту цим займатися.

http://ukrwrestling.com/