Кореспондент "Експресу" розпитав 20-річну спортсменку про її здобутки.

— Юліє, які дивіденди ви маєте з того, що очолили всеукраїнський рейтинг?
— Насамперед це дуже приємно. До слова, я вже вдруге стала найкращою борчинею України. Вперше це сталося у 2008 році. Скидається на те, що ніякої матеріальної винагороди Асоціація спортивної боротьби не передбачила.

— Вашого наставника Олега Сазонова визнано найкращим тренером жінок. Скільки років займаєтеся під його керівництвом?
— У вільну боротьбу я прийшла 12-річною школяркою й одразу ж потрапила "до рук" Олега Сазонова, за що дуже вдячна долі. Він — неперевершений фахівець, а ще добрий психолог. Величезний відсоток моїх перемог — його заслуга.

— Чи можна назвати 2010 рік найкращим у вашій кар'єрі?
— Із 2008 року я стабільно привожу до Львова по три медалі європейських та світових першостей. Поки що найуспішнішим для мене був 2009-й, коли вдалося здобути "золото" чемпіонату світу. Вдома, до речі, скоро не вистачатиме місця, щоб розмістити усі нагороди.

— У вас міцний характер. Не кожен зможе вийти на борцівський килим із тріщиною в ключиці.
— Це сталося на чемпіонаті світу — 2008. На зборах, що передували світовій першості, я ушкодила ключицю, але твердо вирішила взяти участь у змаганнях. Під час поєдинків ця кістка боліла просто нестерпно, та в підсумку мені таки вдалося "зачепитись" за "бронзу". Якщо хочеш здобути медаль, стерпиш усе.

— Чи маєте кумирів? Можливо, рівняєтеся на Ірину Мерлені?
— Будете сміятися, але беру приклад лише з чоловіків. Мені до вподоби манера, у якій свої перемоги здобувають Василь Федоришин і Андрій Стадник. Цікаво застосовувати їхні прийоми у боротьбі з жінками.

— Про що мріє найкраща борчиня України?
— Якщо абстрагуватися від спортивних побажань, де у мене на першому місці "золото" Олімпіади-2012, то мрію про сім'ю. Кожна нормальна жінка прагне одружитися, народити діточок. Через насичені тренування бракує часу на хлопців.