Олімпійський чемпіон про шлях до римського золота

29 лютого не випадково вважається особливим днем, як і Олімпіада, подія це відбувається раз на чотири роки. Тому настільки символічно, що своє день народження Олімпійський чемпіон Рима 1960, святкує саме 29 лютого. І нехай не завжди цей день припадає на круглу дату, але до привітань Івана Гавриловича Богдана з 84-річчям приєднується вся борцівська спільнота.
Народився Іван Гаврилович в селі Дмитро-Білівка, Миколаївської області, трудився в колгоспі і про килим навіть не думав, доки його не забрали в армію.


«Я зовсім про боротьбу нічого не знав. - зізнається зараз ветеран класичної боротьби. - Тільки, коли Піддубний помер, в газеті прочитав. Я в селі ріс, працював в колгоспі і нікуди виїжджати не хотів. А потім, коли в п'ятдесятому мене призвали в армію, то місцеве начальство відразу на мене око поклало і відправило в спортзал. Армії тоді були потрібні важковаговики, ось мене і знайшли, у мене тоді було 100 кіло та близько 190 сантиметрів на зірст. Навіть від служби звільнили, аби тренувався і честь округу у важкій вазі на килимі захистив. Опиратися не було сенсу, генерал змусив. Мене привезли в Київ, привели в цей зал, ось я і почав займатися, хоча й не любив цю справу.


Мене тіло слухалася. Я фізично слабкий для тяжа був, але мені техніка легко давалася, я все міг зробити. Особливо працьовитим я ніколи не був, але мені досить було раз поглянути, як провести і беру і відразу проводжу, а комусь іншому цей прийом безліч разів повторювати потрібно.


До однієї «домашньої заготовки», навіть доведеної до автоматизму, завжди можна пристосуватися. А мені було все одно як і куди кидати - вправо чи вліво. І це бентежило суперників»


Так і починався борець Іван Богдан. Тренувався у Василя Бровченко. У нього, як каже Іван Гаврилович, був нюх на борців і боротьбу. Тоді вже й пішли справжні тренування. На першості Збройних Сил Союзу Богдан став третім. Виконав норматив майстра спорту, що було в ті часи справою досить нелегкою. Служив і боровся. Закінчив школу тренерів, інститут фізкультури.


Тричі вигравав чемпіонати СРСР (1958, 1959 і 1961-му), двічі - світові (1958, 1961-ий). Але найбільшою вершиною в його житті була, звичайно, Олімпіада.
Перший опонент - турок Турман виявився не таким вже страшним "чортом", як його малювали. Чиста перемога Богдана вже на третій хвилині поєдинку. Наступний поєдинок - з німцем Дітріхом, срібним призером Олімпіади - 56. Турнірна ситуація і спортивний досвід українцеві, якого прозвали Іван Мудрий, підказували: потрібна нічия. Ця захоплююча дуель прикрасила б будь фінал: німець рвався до перемоги, безперервно атакуючи Богдана, здавалося ледве тримався на ногах від утоми. А все ж необхідний результат Богданом був досягнутий.


«Перемога в Римі ох як важко дісталася! Чого тільки коштувала сутичка з першим чемпіоном Олімпійських ігор і світу з ФРН Вільфрідом Дітріхом. Його всі називали «королем боротьби». І він справді ним був. Чи жарт, Дітріх брав участь у восьми борцівських турнірах п'яти Олімпіад - в класичному та вільному стилі. Як забути його фантастичну перемогу над американським супергігантом Крісом Тейлором, зріст якого - 195 сантиметрів, а вага 200 кілограмів. А у Дітріха як у мене, - трохи більше 100. «Малюк» Вільфрід провів, як потім назвали, кидок століття - жбурнув американця через себе прогином.


І ось в Римі я вийшов боротися проти Дітріха. Ухопив я його, а він мене, розкрутилися, як дзига, і розлетілися по краях килима. І я тоді стрибнув (їй-Богу!), метрів вісім пролетів ластівкою в повітрі і накрив його. Запитували: «Він, що у вас - божевільний?»


Далі - поєдинок зі шведом Свенссоном, потім з 136 кілограмовим гігантом з Чехії Кубатом. У другій половині зустрічі зі шведом, українець несподівано відчув різкий спад сил. Його хитало з одного боку в інший, здавалося, доторкнися до Івана пальцем - він впаде. Але й Свенссон в умовах такої спеки (а було в Римі близько сорока градусів спеки) втомився не менше. Можливо, згадавши з дитинства знайоме "треба" Богдан зібрав невідомо які сили, різко пішов вперед, вдарив супротивника грудьми і через мить звалив його. Перемога була стратегічною, в протистоянні з чехом Богдана влаштовувала нічия. Не найвидовищніший поєдинок став для України найбільш пам'ятним, бо приніс "олімпійське золото".


Іван Гаврилович досі відмовляється визнати, що боротьба його пристрасть, називаючи її виключно роботою. Але кожен день, щось штовхає його приходити в Манеж і сидіти з п'ятої до семої на трибунах, намагаючись розгледіти в хлопцях, що тренуються майбутніх чемпіонів. І поділитися з ними секретом, який зробив з нього чемпіона. Тільки тактовний Іван Богдан не дозволяє собі підказувати безпосередньо, а нашіптує поради тренеру, адже для борця тренер повинен залишатися головним авторитетом!

http://ukrwrestling.com/