Орест Скобельський: "Я не працюю тренером-селекцiонером збiрної Азербайджану"
Відомий тренер з вільної боротьби розповів, чому пішов з поста наставника збірної Азербайджану, і коли повернеться з декретної відпустки його підопічна, чемпіонка світу Марія Стадник.
Після цьогорічного липневого етапу Гран-Прі в Баку львівський спеціаліст Орест Скобельський перестав бути головним тренером збірної Азербайджану з жіночої боротьби. Про причини звільнення з поста і про теперішню свою діяльність пан Орест розповів в інтерв’ю кореспонденту «СПОРТглавреда». - Після звільнення з поста головного тренера азербайджанської збірної влітку нарешті дозволив собі трохи відпочити, - розпочинає розмову Орест Скобельський. – Весь цей час присвятив дружині та дітям. Для мене цей проміжок часу був, наче творча відпустка. Втім, одразу поставив собі умову, що з початку нового начального року повернуся до активної тренерської діяльності. З вересня працюю вдома, у Львові в дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву ФСТ «Спартак» під назвою «Спартаківець». Зараз треную й тих, з ким працював і до роботи в збірній Азербайджану. Хоча тодішня моя група офіційно перейшла до іншого тренера – Віктора Глібенка. Тепер ми продовжуємо готувати підопічних в тандемі. Треную Іру Гусяк, Христину Кауфман, Ростика Первачука та інших. Крім того, набрав по вісім дівчат і хлопців у групу початкової підготовки. Хоча зараз у Львові ми працюємо бригадним методом: спочатку заняття проводить один тренер, завтра – інший. Пане Оресте, поясніть, чому ви так спонтанно пішли з поста головного тренера збірної Азербайджану з вільної боротьби… То було моє власне рішення. Я не міг заочно виконувати функції головного тренера. На початку року в мене народився син, через що я не міг віддаватися роботі в Азербайджані настільки, як то було раніше. Сім’я для мене – головний пріоритет. Про це попереджував керівників азербайджанської федерації відразу. До цьогорічного чемпіонату Європи вдавалося суміщати особисте життя з роботою за кордоном. На той час керував більшістю процесів, які відбувалися в команді. Де не встигав, допомагали інші тренери. Але навіть тоді команди постійно не бачив. А по телефону чи в скайпі сповна зрозуміти, які процеси відбуваються, не міг. Тому повідомив про такий стан справ азербайджанських функціонерів. Після чого висловив бажання піти. До чемпіонату Європи-2010 ми знаходили можливості подальшої співпраці. Азербайджанці йшли на зустріч. Мені був наданий карт-бланш до Олімпіади-2012. До тих пір насильно мене звідти ніхто б не виштовхував. Але я вирішив, що для мене і моєї сім’ї буде краще, якщо подам у відставку. Пішов і запропонував свою допомогу у майбутньому, в якості тренера Марічки Стадник. Тобто, ваша відставка не була наслідком поганих результатів? Коли чемпіонат Європи закінчився, я на місяць розпустив команду додому. Ще до Золотого Гран-прі імені Гейдара Алієва в Баку я зателефонував і повідомив, що на наступні збори не їду. На Гран-прі команда показала не зовсім ті результати, які хотіло бачити керівництво. Мали всього одну призерку. Визнаю, що допускав деякі непотрібні експерименти. Це стало приводом задовольнити моє прохання про відставку. Але постфактум. Тобто, для мене це не було несподіваною заявою. Азербайджанським чиновникам просто потрібно було знайти обґрунтовані підстави для громадськості, аби звільнити з поста головного тренера спеціаліста, завдяки якому команда домоглася серйозних здобутків. Ви повністю припинили співпрацю з азербайджанцями? Так. Про майбутню співпрацю я мови не заводив. Взагалі, я з самого початку туди не дуже рвався. Просто так склалися обставини. Отримав пропозицію і вирішив спробувати себе в новій ролі. Тепер рватися туди не буду. Хоча не буду зарікатися. В житті всяке може трапитися. За останній час з Азербайджану мені телефонували лише раз. Щоб запитати, як Марічка. Крім того, іноді телефонують колишні підопічні. Ті, з якими залишилися хороші стосунки. В якості наставника збірної Азербайджану у фіналі чемпіонату Європи-2010 у ваговій категорії до 67 кілограмів ви секундували колишню донеччанку, а нині бакинку Надію Сєменцову, яка боролася проти українки Катерини Бурмистрової… Ви, мабуть, хочете продовжити розпочату у вашому виданні після тої сутички розмову про патріотизм і псевдопартіотизм. Я знаю таких псевдопартіоів, які можуть класти руку на серце і клястись у вірності Україні, а потім робити зовсім протилежне. Я був і залишаюся українцем. Якщо говорити про Катю Бурмистрову, то повірте, що як людина вона мені дуже симпатична. Можливо, вона навіть десь і недооцінена нашою державою. Але то вже інше запитання. Я б з задоволенням хотів мати серед своїх підопічних таку спортсменку, як Бурмистрова. Але в тому конкретному випадку я відповідав за результат Семенцової. Тому й радів її перемозі. Але нікої «свистопляски», як було написано у «СПОРТглавреді», не було. Зважте також, що Надя також українка. Під яким прапором вона виступала – то вже інша історія. Але весь підготовчий період до чемпіонату Європи я готував Семенцову разом з її особистим тренером з України. Також що дівчата – то тонка субстанція. Якщо їх психологічно не налаштувати потрібним чином, то найсильніша здатна програти зовсім слабкій. Я ж не мав сказати Семенцовій: «Ти борешся проти українки, тому дій проти неї легенько». Я ж сам боровся на серйозному рівні. Бувало, підходили тренери моїх суперників і прохали, щоб я їхніх пацанів дуже сильно не рвав. В підсумку, будучи набагато сильнішим, з великими потугами доводилося змушувати себе перемагати, оскільки до сутички не налаштувався так, як треба. А ваші емоції не були проявом бажання довести щось керівництву української збірної? Це швидше Семенцова і її особистий тренер хотіли щось довести. Я ж не міг сидіти на тренерському кріслі, не проявляючи жодних емоцій. Правда, одного разу такий випадок був. Коли в сутичці Кубка світу боролися Іра Гусяк під українським прапором, а Катя Домбровська під азербайджанським. Тоді просто відійшов в сторону. Іра моя особиста вихованка, а Катя виступає за збірну Азербайджану, яку тоді очолював. Вона теж зі Львова. Там не секунду вав взагалі і не сказав жодного слова ні одній, ні другій. У випадку ж з Семенцовою і Бурмистровою була інша ситуація. Хоча б тому, що особистого тренера Семенцової не допустили до секундування. Те, як далі себе повела Семенцова – не моя справа. Захотіла Надя бігати по килимі з азербайджанським прапором – на здоров’я. Я з нею не бігав. Можливо, таким чином вона хотіла висловити свою вдячність азербайджанському народові. То що її судити за це? До речі, українок, які приходили до збірної Азербайджану, ви запрошували? Більшість з них стали азербайджанками не з моєї подачі. Вони домовлялися без мене. Якщо скажу, що я тягнув українок в ту збірну, то збрешу. Фактично, з ким я туди прийшов, з тими і здобував перемоги. Азербайджанці з вами консультувалися, коли запрошували когось з «легіонерів»? Звісно, інколи їм була потрібна додаткова думка. Іноді мене повідомляли про те чи інше запрошення постфактум. Азербайджанці хочуть бачити свою збірну сильною. Не знаю, чи то нам на користь, чи на шкоду, бо українки здатні перемагати й тими дівчатими, що залишилися. Грубо кажучи, в Україні перевиробництво класних борчинь. Тому чому б ними не поділитися з іншими країнами? Зараз вас можна назвати тренером-селекціонером збірної Азербайджану в Україні? Однозначно – ні. Ніхто такого питання ніколи не піднімав. Ще будучи тренером збірної Азербайджану, в мене ж на той час були дві перспективних підопічних – згадувані вище Гусяк і Кауфман. І чомусь ніхто не запитував: «Чому вони не змінили громадянства?» Не думаю, що мені було б важко їх переконати. Просто я бачив їхнє майбутнє в Україні. По-перше, після зміни громадянства потрібно пропускати два роки активних виступів. Гусяк ще торік виступала за Україну серед юніорів. Крім того, в неї є своя думка. Я цю думку завжди поважав. Завжди даю людям, на яких можу якось впливати, свободу вибору. Нікому нічого не забороняю. Для прикладу, дівчині кортить зустрітися з хлопцем. Дозволяю, хоча розумію, що наслідки можуть бути негативними. Людина має завжди залишатися сама собою. Через роботу в Азербайджані і через переходи туди українських борчинь в україні ворогів не нажили? Відкрито невдоволення не висловлював ніхто. Приміром, прекрасно спілкуємося з наставником жіночої збірної України Володимиром Євоновим. Зрештою, за той час, поки був на чолі збірної Азербайджану, якихось гучних «трансферів» не було. Повірте, я чудово знаю ситуацію в українській боротьбі. Якби я вирішував кого запрошувати і працювати на перспективу, то в Азербайджані були б зовсім інші люди. Але це їхнє питання. До того ж, азербайджанці почали активно готувати своїх борчинь. Ще коли там працював я, в них з’явилися перспективні кадети. Іншими словами, азербайджанці не тільки чужих перехоплюють. Просто їх відділяє велика прірва від провідних країн у жіночій боротьбі. Через це азербайджанці хочуть, запрошуючи інших, підсилити й потуги у підготовці своїх борчинь. Вам не пропонували увійти до тренерського штабу жіночої збірної України? Ні. Та я й не рвусь туди, чесно кажучи. Збірним допоможу хіба що своїми талановитими вихованцями та їхніми високими результатами. Повторюю, що зараз головне для мене – сім’я. Бо якщо вже працювати у збірній, то потрібно віддаватися роботі сповна. Знаю таких фанатів, які жертвують ради кар’єри особистим життям. Я наразі такого бажання не маю. Так вийшло, що цього річ ви стали батьком, а ваша підопічна, чемпіонка світу й Європи, олімпійська призерка Марія Стадник подарувала сина своєму коханому Андрієві. Коли Марічка планує повернутися на килим? У рідному Львові вона тренується вже понад два місяці. Оптимальної форми ще не набрала, але зважаючи, що після пологів минуло лише чотири місяці, почуває себе Марічка добре. Втягнулася у процес, стабілізувала вагу. Ще трохи і буде у бойовому стані. Більше того, Марічка вже хоче разом з чоловіком їхати на збори національної команди України. Після народження дитини Стадник не буде змінювати вагової категорії? Будьте певні, Марічка залишиться в найлегшій вазі – до 48 кілограмів. Іншої категорії вона для себе не бачить. І то логічно, адже наступна олімпійська категорія – до 55 кілограмів. Така вага у Марічки була хіба що відразу після народження дитини. Та й з її ростом і тілобудовою переходити у більш важку вагу Марічці нема смислу. Андрій Вербицький
| Новости | Турниры | Спортивная медицина | Клубы | Мультимедиа | АТО | О нас | Болельщику | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Фото | История борьбы | |||||||
| Видео | О портале | |||||||
| Форум | ||||||||
|
© Клуб греко-римской борьбы "Самсон"2025, Киев
|
||||||||