Наставник львівських борчинь Андрій Пістун - про причини відносної невдачі на першості світу у Стамбулі.

Наставник львівських борчинь Андрій Пістун – про причини відносної невдачі на першості світу у Стамбулі.

Чемпіонат світу з боротьби, який щойно закінчився у Стамбулі, не приніс українським атлетам багатьох нагород. І медалей, і олімпійських ліцензій як кіт наплакав – по одній для жінок і чоловіків. Утім, невдахи Стамбула матимуть ще три спроби здобути омріяні ліцензії для поїздки на Олімпіаду-2012 до Лондона. Наступного року відбудуться три турніри (Болгарія, Китай, Фінляндія), де будуть розігруватися останні місця на олімпійський килим.

Сподіваємося, наші борці не звикли програвати двічі поспіль і таки завоюють право стартувати на Іграх. Серед них маємо Андрія Стадника та групу борчинь – у різних вагових категоріях. Про їхні перспективи прошу розповісти заслуженого тренера України Андрія Пістуна («Динамо»), провідного тренера львівської школи вищої спортивної майстерності. Наша зустріч відбулася після церемонії нагородження найкращих спортсменів Львівщини останніх місяців, яке проводить відділення НОК України у Львівській області. Серед лауреатів липня була й Олександра Когут. Нагороду «Український Сокіл» через відсутність Лесі (вона відпочиває за кордоном) отримав її тренер Андрій Пістун.

– На чемпіонаті світу в Стамбулі виступали три ваші учениці – Олександра Когут, Ольга Нарепеха, Юля Остапчук… Чому в українок тільки дві медалі і одна ліцензія?

– Можна було б поскаржитися на невдале жеребкування, десь на упередженість суддів, неповну бойову готовність через попередні травми. Однак для сильних спортсменів це не виправдання, вони повинні перемагати… У всіх спортивних державах на чемпіонат світу їдуть чемпіони своїх країн. Цей принцип у нас не був дотриманий. По-друге: на завершальному етапі підготовки до відповідальних змагань тренування повинні проходити в закритому режимі, тільки за участю кандидатів на поїздку. У нас же був прохідний двір. Запросили багато різних борців, які крутилися під ногами. Навіть представників інших держав! Це абсолютно неприпустимо. Не було настрою на те, що це – не тільки чемпіонат світу, а й завоювання ліцензій. «Не здобудемо зараз, здобудемо пізніше»…

– Може, справді ще є шанс здобути ці ліцензії?

– Звичайно, що є. І вони, сподіваюся, будуть завойовані. Але скільки і в якій нервовій обстановці, трудно передбачити. Треба, щоб тактична зрілість, фізична готовність і психологія переможця (для жінок психологічна стійкість – дуже важливий елемент) були в гармонії. Є ще три турніри, на яких будуть розіграні путівки на Олімпіаду. Треба продумати стратегію їх здобуття: на які турніри кого посилати. Адже це ліцензії не для персон, а для країни.

– Хто, на вашу думку, міг би за них поборотися?

– Олімпійських категорій чотири. В кожній з них є по дві-три борчині, здатні на «спортивний подвиг». У категорії 48 кг – Леся Когут і Людмила Балушка, до 55 кг – Тетяна Лазарева, Ірина Харів та Наталя Синишин, до 63 кг – Юля Остапчук і Мар’яна Квятковська, до 72 кг – Катерина Бурмистрова та Оксана Ващук. Поки що тільки категорія до 55 кг має ліцензію. Дуже хочу, щоб в інших категоріях теж були ліцензії, адже в них представлені львівські спортсменки. Від 2004 року, коли жіноча вільна боротьба з’явилася в програмі Ігор, Львів завжди мав своїх представників на олімпійському килимі.

Автор: Іван ЯРЕМКО

За матеріалами: Високий Замок

http://galsports.com/