Вільна боротьба Львівщини дала збірній України дуже багато хороших борців. Однією із них є Наталка Синишин, з якою поспілкувався наш кореспондент.

Дівчата більш гнучкі

— Чого не вистачило на чемпіонаті світу в Москві?

— Фізично була готовою на всі 100 відсотків. Однак у психологічному плані не склалося. Можливо, перегоріла та й ще до всього давно не  боролася у ваговій категорії 59 кг. Не розрахувала свої можливості на цю вагову категорію.

— Ти нещодавно побувала у Грузії...

 — Після світової першості ніде не виступала. Нещодавно повернулася з Грузії, в яку їздила відпочивати. Була там три тижні. Погода там значно тепліша, ніж у нас, в Україні. Побувала в Тбілісі, ознайомилася з архітектурою цього міста.

— На яких найближчих змаганнях плануєш виступити?

— Перші змагання, в яких я братиму участь, відбудуться у Росії, в Красноярську, на початку наступного року.

— Часто дівчата-борчині тренуються з хлопцями. Якщо порівняти тренування з хлопцями та з дівчатами...

— Звичайно, є різниця у спарингах із хлопцями та дівчатами. Дівчата більш гнучкі, а хлопці більш фізично сильні. Ті прийоми, які пройдуть на дівчатах, на хлопцях важко відпрацьовувати. На кожного борця індивідуально треба налаштовуватися. Наприклад, японські борчині за стилем своєї боротьби більше нагадують чоловічий стиль. Вони так, як і чоловіки, намагаються швидко проходити в ноги. Тому проти них необхідно великий акцент робити на захисті проходів у ноги.

— А як ти потрапила у вільну боротьбу?

— Тато хотів, щоб син був спортсменом, однак син не захотів. Відтак батько побачив в мені гарні дані для цього виду спорту. Так вони і вирішили з першим моїм тренером Абрамовим Леонідом Олександровичем. Він мені і привив любов до цього виду спорту. А загалом я з дитинства любила спорт і займалася багатьма видами: баскетбол, карате, легка атлетика (біг на короткі дистанції).

— Як часто відвідуєш батьків?

— Раз на тиждень намагаюся приїжджати до батьків у Соснівку. Вони для мене є найріднішими людьми, які завжди чекають, на них можна опертися та отримати підтримку у будь-який момент.

— А як проводиш вільний час?

— Частенько тренування бувають виснажливими, іноді втомлююся. Однак, коли випадає вільна хвилька, можу раз на місяць піти з друзями на дискотеку. Загалом люблю більш спокійніші, тихі місця.

Від змагань залежить майбутнє

— Пропозиції виступати за іншу країну не надходили?

— Останній рік у мене пішов на спад. Проблема з житлом у Львові, а в Соснівці, звідки я родом, тренуватися ніде. Тому у Львові живу то в родичів, то в знайомих. Можливо, і через це пішов спад у кар’єрі. Адже я переживаю, бо від кожних змагань залежить майбутнє. Для тренувань умови створені хороші, а от для  проживання, на жаль, — ні. А щодо пропозицій виступати за кордоном, то вони завжди є. Але Україна для мене — рідна країна. Однак я не засуджую спортсменів, які виступають за інші країни. Кожна людина шукає, де їй краще, спортсмени не винятки. Щоб досягати гарних результатів, необхідні хороші умови: і в плані тренувань, і в плані проживання, і в плані заробітної плати, та й харчування теж відіграє важливу роль.

— А чи є якась специфіка харчування перед змаганнями?

— Для борців важлива “дихалка”. Загалом немає аж таких продуктів, які не рекомендовано їсти. Хоча перед змаганнями не варто вживати молочних продуктів. Перед тренуваннями йде розминка, за дві - півтори години не можна їсти. З іншого боку, все залежить від конкретного спортсмена. Тут слід дивитися індивідуально на кожного борця. Наприклад, я за півтори години до тренувань намагаюся не їсти.

— Що скажеш про країни, в яких довелося побувати?

— Побувала у багатьох країнах світу, і кожна з них гарна по-своєму. Сподобалось в Італії, а також у Польщі. Наприклад, столиця Польщі Варшава справила на мене незабутнє враження. У дечому вона схожа на Львів, є багато цікавих історичних місць. Взагалі мені подобаються історичні міста. Наприклад, в австрійському містечку Хернінг вразила чистота на вулицях, гарні дороги. В Україні — дуже подобається Львів, особливо площа Ринок. Хоча виокремити якесь місце у місті Кам’яних левів — не можу. Порівнюючи Львів із Києвом, перевагу надаю Львову. Тут затишніше та менш гамірно, ніж у столиці.

— Більшість дівчат любить солодощі...

— Ой, я теж дуже люблю солодощі: цукерки, молочний шоколад, горішки із згущеним молоком, десерт тірамісу, а також домашню випічку...

— По збірній України з вільної боротьби з ким товаришуєш?

— Спілкуюся з усіма дівчатами. Ближче, щоправда, із Мар’яною Квятковською, Олександрою Когут та Вікторією Млинарською, яка колись тренувалася у Львові, а зараз — у Кривому Розі. Також спілкуюся з Ларисою Скоблюк і Танею Лавренчук.

Погано, що у збірній нема психолога

— Яка твоя мрія?

— Мабуть, як і кожен спортсмен, мрію перемогти на чемпіонаті світу та Олімпійських іграх. Це найзаповітніша моя спортивна мрія. А в житті — бути здоровою та щасливою.

— Як готуєшся до Олімпійських ігор?

— Разом зі своїми тренерами переглядаю відео своїх можливих суперниць на Олімпіаді. Хоча й час ще є, однак готуюся ретельно. Намагаюся працювати над прийомами та шукати до кожного свого противника індивідуальний підхід, вивчаю слабкі та сильні сторони своїх опоненток.

— Вільна боротьба — вид спорту, в якому частенько перемога залежить від суддівського рішення. І часто ці рішення бувають не завжди справедливими...

— Я стикалася зі суддівською несправедливістю. Дуже часто у вільній боротьбі трапляється так, що тебе можуть засудити. Наприклад, минулоріч на ЧС я боролася проти румунської борчині. Перший період я виграла, а у другому тренер викинув фішку — протест. Однак судді, попри це, дали моїй суперниці бал. Тому несправедливість може зламати навіть дуже сильного спортсмена.

— Ти часто згадуєш про індивідуальність...

— Так, я вважаю, що з кожним спортсменом повинен працювати психолог. Погано, що у нашій збірній психолога немає. Адже до кожної людини потрібен індивідуальний підхід. Наприклад, мені в періоді треба сказати та пояснювати спокійно, тоді я можу гарно сконцентруватися на боротьбі. А от коли на мене починають кричати, я гублюся. Бувають спортсмени, у яких навпаки... Дуже важливі стосунки між тренером і спортсменом, повинна бути  гармонія, тоді й результати будуть хороші.

— Як налаштовуєшся на змагання?

— Стараюся менше думати перед змаганнями безпосередньо про самі змагання, аби не “згоріти”. Можу послухати музику, незалежно від напряму та стилю, основне — щоб була приємна, аби в ній був сенс.