Мама Аліни Махині розповіла про доньку чемпіонку

"Мама - моя найкраща подруга" - так говорить про свою маму Аліна Махиня - майстер спорту міжнародного класу з вільної боротьби, багаторазова переможниця і призерка чемпіонатів України серед юніорів, чемпіонка Європи, дворазова чемпіонка світу серед юніорів, срібна призерка Європи по дорослому розряду.

Аліні сьогодні двадцять років, вона закінчує Донецьке училище олімпійського резерву, в складі збірної України з вільної боротьби готується до Олімпіади - 2012, об'їздила півсвіту і дала не одне інтерв'ю у ЗМІ. І кожного разу, відповідаючи на питання журналістів, вона говорить слова подяки своїм тренерам і своїй мамі.

А мама поруч з дочкою дійсно більше схожа на сестру або подружку - мініатюрна, струнка, з чарівною посмішкою і завзятою іскрою в очах. Важко повірити, що у цієї молодої жінки двоє дорослих дітей. СинДенис на рік старший за Аліну, закінчує Донецький Національний університет, теж захоплений спортом, займається бодібілдінгом.

- Вони у нас різні за характером, тому й захоплення різні. Але ми завжди поважали їх вибір і в усьому підтримували, - розповідаєСвітлана Валеріївна. - А заняття спортом - це взагалі сімейне. Я грала у гандбол, зараз займаюся аеробікою. Чоловік В'ячеслав, колишній військовий, до цих пір щоранку починає з фізичної розминки. Ми - непосидючі, любимо подорожувати, коли є можливість, навіть їздимо до доньки на змагання.

У цьому плані історія їх родини дуже цікава. Світлана і В'ячеславпознайомилися в Калінінграді, де Світлана народилася і виросла. Вона закінчувала медичне училище, він - військове. Працювати поїхали до його розподілу - в Забайкаллі. Тут, у місті Читі, народилися діти. Молода мама сама поралась з домашніми справами і працювала медсестрою в дитячій хірургії.

- Дуже люблю дітей, - зізнається Світлана Валеріївна.

Її любові і турботи вистачало і на своїх, і на чужих дітлахів. Причому з усіма вона знаходила спільну мову. У будинку строгість була за татом, а від мами - доброта, ласка. Напевно, тому і діти відповідали тим же. Алінка хоч і була завжди бойова, але маму не засмучувала, завжди відрізнялася цілеспрямованістю і дисциплінованістю. А Денис - розсудливий і спокійний, є в ньому чоловічий стрижень.

На Донбас, батьківщину В'ячеслава, сім'я приїхала в 1994 році. Світлана Валеріївна з тих пір працює медсестрою в Дзержинському тубдиспансері. Добре пам'ятає, як одного разу дев'ятирічна Алінка заявила, що буде займатися вільною боротьбою. Їй, як мамі, не дуже сподобалася ця ідея. А батько пожартував: «Ось її пару раз кинуть на килим, сама перехоче». Але донька не перехотіла. Всі подруги, які разом з нею починали, кинули гурток, а Аліна вперто продовжувала заняття.

- Все було, - згадує мама. - І сльози, і поразки, а потім одна за одною перемоги. Побоювалися, щоб не здолала «зоряна хвороба», але слава їй не запаморочила голову, вона навпаки ставить перед собою все більш серйозні цілі.

З 9 класу Аліна почала навчання в Донецьку, але мама не мучила себе марними переживаннями з цього приводу. Вона просто вірила в доньку. Від тренерів Аліни Ігоря Дмитровича Білоконя в Дзержинську іВіталія Анатолійовича Пономарьова у Донецьку завжди чула: «Аліна - максималістка, вона вміє домагатися свого. І олімпійською чемпіонкою буде, коли так вирішила»

Незважаючи на те, що побути разом вдається нечасто, мама з дочкою встигають і поділитися секретами, і враженнями. Як тільки приїжджає додому, Аліна відразу ж береться допомогти мамі по будинку, на кухні. Ось нещодавно приїхала і з порога: «Давай пекти млинці. А то я все вмію, а млинці не пробувала робити». Тепер точно вміє. Та й не могло бути інакше, у них в сім'ї всі добре готують. І за комп'ютером всі разом сидять, мама не відстає від молоді. А головне, вони всі вміють перемагати.

http://ukrwrestling.com/