Чемпіонка Світу розповіла про свою стамбульську перемогу і плани по переходу в іншу вагу

- На останніх відбіркових змаганнях перед чемпіонатом світу - міжнародному турнірі в Києві - ви зламали два ребра. Ця травма могла перешкодити виступити в Стамбулі?
- Тренери до останнього сумнівалися, чи зможу я відновитися. Але мені здається, що це пошкодження, навпаки, додало мені настрою, впевненості у своїх силах. Я адже травмувалася у переможній битві, виконуючи вирішальний прийом. Це сталося в півфіналі, коли я боролася з бронзовою медалісткою чемпіонату світу-2009, яка виступає за Великобританію українкою Ольгою Буткевич. У третьому періоді я програвала 3:5 і за шість секунд до закінчення битви зважилася провести «скручування», у результаті принесло мені перемогу. Тренери тоді не лаяли мене за ризик, а навпаки, похвалили за те, що проявила характер. У спорті завжди повинно знаходитися місце подвигу. У мене молодий організм, і два зламаних ребра зажили швидко. Зате той мій прийом при зустрічі згадували багато іноземних суперниць.

- Вольовою вийшла і ваша перемога в півфіналі світової першості над чемпіонкою Європи-2010 Сонею Ахмадлі з Азербайджану ...
- Ахмадлі - дуже міцна, фізично сильна суперниця. Перед чемпіонатом я налаштовувалася на неї, напевно, найбільше. Спочатку я боролася з побоюванням, але потім, пропустивши від суперниці кидок «млином», стала діяти активніше, постійно атакувала. Вийшло непогано, і за 10 сек. до закінчення зустрічі я вийшла вперед - 5:4. Ахмадлі почала ризикувати. Я спочатку захищалася, а потім, коли суперниця розкрилася, зуміла її скрутити, перевела в «бублик» і поклала на туше.

- У фіналі ви теж були обережними?
- Я добре знала можливості шведки Софії Маттссон. Вона - чемпіонка Європи та світу, але в категорії до 51 кг. Через те, що скандинавка трохи легше мене, головна її перевага полягала у швидкості. Перед сутичкою тренер збірної Володимир Євонов добре підготував мене з тактичної точки зору. Він підкреслив, що Маттссон надзвичайно технічна і сильна швидкими проходами в ноги. Я завжди контролюю голову суперниці. Тому, коли шведка намагалася пірнати, я намагалася зустрічати її захватами за голову. В обох періодах я сміливо робила перевороти. Обидва рази це приносило мені по два бали, які в результаті виявилися переможними.

- Стамбульське золото не стало для вас несподіванкою?
- Раніше я вже була призером чемпіонату світу - вигравала бронзу в 2009 році. Тому перед відльотом до Стамбулу віддавала собі звіт, що можу поборотися навіть за перше місце. Перемога мене не здивувала. Я добре знала своїх суперниць і весь турнір провела впевнено.

- Але багато фахівців були здивовані вашою перемогою, тому що після чемпіонату світу-2009 ви ??провалили наступний сезон, невдало виступивши на першості Європи і не потрапивли на чемпіонат світу. У чому полягала причина?
- Мабуть, стався спад. З чим він пов'язаний, я сказати не готова. Може неправильно зігнала вагу, десь перевантажилась, переситилась боротьбою. Це технічні моменти, без яких, можливо, не було б і нинішньої перемоги.

- Вперше на серйозному рівні ви виступили в 2005-му році, відразу ж ставши переможницею юніорського чемпіонату Європи в олімпійській категорії до 63 кг. Чому потім перейшли в більш легку, та ще й неолімпійську вагу?
- Розумієте, довгий час я, тренуючись у рідному Маріуполі під керівництвом Анатолія Михальченко, взагалі не сприймала боротьбу як щось серйозне. До того відвідувала секцію легкої атлетики. Робила це для загального розвитку - не збиралася присвячувати спорту все життя. Навіть переїхавши в донецький спортінтернат, спочатку сприймала боротьбу як розвагу. Лише після тієї перемоги на юніорській першості континенту, у польському Вроцлаві, почала ставитися до виступів серйозно. В принципі, я готувалася поборотися з Юлією Остапчук за олімпійську путівку в категорії до 63 кг ще в 2008 році. Але після бронзи на чемпіонаті Європи-2007 у вазі до 59 кг серйозно травмувалася. Це пошкодження вибило мене з колії. Не потрапивши на Олімпіаду, я дуже засмутилася, втратила моральну рівновагу. Щоб заспокоїтися, знадобився час.

- Тепер, за рік до Олімпіади, ви плануєте повернутися в категорію до 63 кг і поборотися за путівку до Лондона?
- Звичайно. Ми з тренерами так і домовилися, що відборюсь у вазі до 59 кг на чемпіонаті світу і буду готуватися до потрапляння на Олімпіаду. Звичайно, Остапчук стала досвідченіше, зараз вона - чинна чемпіонка Європи. Вважаю, що в Стамбулі Юлії трохи не пощастило в сутичках з дворазовою олімпійською чемпіонкою Каорі Іко з Японії та дворазовою чемпіонкою світу китаянкою Рейсуе Жінь. Остапчук теж їздила на світову першість після травми і в цілому виглядала добре. Мені буде непросто, адже Юлія постійно виступає в категорії до 63 кг. Хоча ми добре знаємо один одного, регулярно стаємо в пари на тренуваннях, не раз зустрічалися на офіційному рівні. Остапчук перемагала частіше, але з мінімальною перевагою. Як правило, наші сутички розтягуються на три періоди.

- У категорії до 59 кг немає таких явних лідерів, як Каорі Іко?
- Мені здається, що Іко, як і непереможній на міжнародному рівні японці Саорі Йошида, яка виступає в категорії до 55 кг, багато суперниць програють ще до виходу на килим, від самого усвідомлення того, проти кого вони будуть боротися. Щоб перемагати цих японок, на мій погляд, треба побороти самих себе. І працювати. Приблизно так, як наша олімпійська чемпіонка Ірина Мерлені. Мене завжди вражало, що Мерлені, незважаючи на всі свої титули, трудилася в тренувальному залі до останньох краплі поту, повторювала одні й ті ж прийоми десятки разів. Для мене наша чемпіонка завжди була прикладом. Щоб перемагати, потрібно працювати, як Мерлені.

Іван Вербицький, Ярослав Лех

http://ukrwrestling.com/