Віце-чемпіонка Європи розповіла про спаринг з лідерами у своїй вазі

- Коментуючи вашу перемогу на Чемпіонаті України головний тренер Володимир Євонов говорив, про те, що перемога на красноярському турнірі серії Гран-Прі стала для вас поштовхом, додала впевненості на килимі. Чи так це?
- У якійсь мірі яригінскій турнір дійсно дав мені більше впевненості. Чесно кажучи, там я не ставила мети виграти. Це комерційні змагання, які особливо балів не приносять. А от на Чемпіонаті Україні було складніше. Дуже хотілося потрапити в команду на ЧЄ, та й конкуренція всередині країни в моїй категорії вище.

- У березні на Гран-Прі Медмедя в Мінську ви стали другою. Готуєтеся до Голден Гран-Прі в Баку?
- Ми потрапили у вісімку. Так що збираємося їхати в Баку, але рішення буде приймати тренер, адже влітку буде Міжнародний київський турнір і підготовка до ЧС. Але на подібних турнірах добре перевіряти свої сили: наскільки ти виріс у боротьбі, на якому рівні твоя техніка.

- Ви досить поїздили по світу, доводилося стикатися з несправедливим суддівством?
- Я на суддівство не звертаю уваги. Кожен судить по-своєму. Головне чіткіше проводити руху, щоб все було добре видно і ні в кого не виникало сумнівів, що ти виграла. Потрібно чітко виходити і класти! Тоді й шансів засудити не буде.

- Категорія до 48 кг одна з найскладніших не тільки на Україні, але і в світі. Перед поїздкою цікавилися, хто буде вашими суперницями?
- Чесно кажучи, я тільки після змагань дізналася, хто є хто. Що французька борчиня титулована, румунка досвідчена... Я виходжу боротися з людиною, а не з її титулами. І якщо мене раптом долають сумніви, і я починаю: «Ой, ось, мовляв вона там і там стала чемпіонкою...», то мій тренер завжди говорить: «Ну тебе ж там не було!».

На Чемпіонаті Світу, я боролася з японкою і на самому початку почала класти її на лопатки, залишалося буквально пару хвилин до туше... І думаю про себе: «Я кладу багаторазову чемпіонку світу...» І віра похитнулася, мене перекинули і я програла, хоча шанс на перемогу був більш ніж реальний.

- У фіналі вам довелося зустрітися з колишньою співвітчизницею, тепер вже чотириразовою чемпіонкою Європи, чемпіонкою світу та бронзовою призеркою Олімпіади Марією Стадник. А до цього вам доводилося зустрічатися?
- Звичайно з Марією Стадник було непросто. Я хвилююся навіть, коли виходжу на килим з кимось із новеньких. Вона дуже сильна спортсменка. Ми разом працювали на зборах. Багато спарінговались перед красноярським турніром, вона мене підтягнула, і я відразу виграла Гран-Прі, так що в цьому є і її заслуга. Спільний спаринг і надалі, був би величезним плюсом, але тепер до Олімпіади Азербайджан її не відпустить.

Спільні збори це чудово і якщо б кожен раз приїжджали спортсменки з інших країн. Особливо хотілося б попрацювати з японками. Це було б величезне зростання. Працюючи з сильними і сам ростеш. Справжнього чемпіона не можливо прорахувати, у нього в арсеналі може бути, сто, сто двадцять прийомів, які залежно від ситуації про може виконати чітко і надійно.

- Напевно, після останніх успіхів на міжнародному рівні вам надходили пропозиції змінити громадянство. Розглядаєте такий варіант?
- Однозначно ні. Як кажуть, де народився там і знадобився. Я б напевно відчувала себе зрадником виступаючи за чужу країну. Звичайно потрібно думати про майбутнє, про свою сім'ю, але ж гроші в житті не головне. І якщо раптом якась травма, чи ще щось трапилося, то там ти вже нікому не будеш потрібен, тебе просто викинуть ... А вдома можна піти працювати тренером або реалізуватися в чомусь крім спорту.

- До недавнього часу у світовій боротьбі в якнайлегшій категорії безроздільно панувала Ірина Мерлені. Зустрічалися з нею на килимі?
- Я восьмий рік у боротьбі. Звичайно, що Ірина Мерлені була для нас прикладом для наслідування. Ми дійсно працювали і на зборах, і навіть на змаганнях довелося. Тоді вийшло 6:0; 6:0, але зате, як вона не намагалася я не лягла на лопатки. І якщо вона повернеться в спорт будемо прагнути обігравати всіх.