П'ятиразовий чемпіон Європи розповів про свою кар'єру борця, про свою родину, а також про своє улюблене заняття

П'ятиразовий чемпіон Європи, багаторазовий призер чемпіонату світу з вільної боротьби, учасник двох Олімпіад Олександр Захарук, в інтерв'ю сайту profc.com.ua, розповів про свою кар'єру борця, про свого тренера Михайла Чаповського, про свою родину, а також про своє улюблене заняття - подорожі.

- Олександре, добрий день. Хотілося б розпочати нашу розмову про найголовніше. Коли і хто привів тебе в боротьбу?
- Я почав займатися боротьбою з третього класу, мені було 9 років. У спортивну секцію мене, і мого брата Дмитра, привів батько Валерій Петрович. На той час наш старший брат Вадим вже займався боротьбою, і нам було не важко влитися в цей вид спорту. Мені все дуже сподобалося і я почав тренуватися серйозно.

- Чому Валерій Петрович вибрав для своїх синів саме боротьбу? Адже, на той час було багато інших видів спорту, наприклад, футбол або хокей.
- Ще в студентські роки мій батько захоплювався єдиноборствами. Йому це було ближче за духом, і тому він вибрав боротьбу. І він зробив правильний вибір. Валерій Петрович найбільше переживав за мене, за мої результати і більше всіх підтримував мене.

- В дитинстві у тебе були кумири, на яких ти хотів бути схожий?
- Одразу можу сказати, що борцівські кумири - це братиБєлоглазови. Практично в усьому з них можна було брати приклад. І результати, і їхній підхід до тренувального процесу, як вони виносили навантаження, як вони бігали. У будь-якому виді спорту ці люди досягли б великих результатів. Дуже талановиті спортсмени.

- Мав можливість перетинатися з ними?
- Так. Я їх застав, коли вони вже закінчували спортивну кар'єру, а я фактично тільки починав. Тому наше спілкування було на рівні - молодший і старший.

- Твій тренер Михайло Львович Чаповський, любить жартувати, що ти в юнацькому віці нічого не вигравав.
- Так (сміється), Михайло Львович любить пожартувати. Але все ж таки, в юнацькому віці теж були результати, не можна сказати, що я весь час програвав. Періодично вигравав турніри. Однак великі результати у мене пішли по дорослим.

- Багато хто вважає Чаповського великим тренером. В чому особливості його викладання?
- Великим... Так, не можу не погодитися щодо цієї фрази. До рук Михайлу Львовичу Чаповському я потрапив на піку його кар'єри. Як тренер, він мав величезний досвід і володів величезним багажем знань. На мені він виключав свої тренерські помилки. Грамотний підхід у плані тренувального процесу, в плані навантажень. Як тренер, як людина у всіх відношеннях він був молодцем.

- У чому полягає унікальність його тренувань?
- Унікальність його в тому, що він дуже далекоглядний. Михайло Львович завжди йде на два, три кроки попереду. Він ніколи не боявся експериментувати з нововведеннями. Брав приклад і відстежував інших спортсменів. Брав найкраще і реалізовував все на мені і своїх учнях. Підхід до тренувань у нього теж дуже правильний. Коли треба тренував жорстко, коли треба пом'якшував навантаження. Завжди відчував золоту середину. Завжди була гармонія. Спорт це дуже складна річ. В цілому він завжди діяв по ситуації. Завжди ми знаходили спільну мову з ним.

- Чого найбільше не любив Михайло Львович в тренувальному процесі?
- Він в основному не любив коли сачкуешь або відпочиваєш. Це для нього був найгірший показник.

- Ти п'ять разів ставав чемпіоном Європи, але підкорити світову вершину, ні разу не зміг. У чому причина такого злого року?
- На Європі я п'ять разів ставав першим. Що стосується чемпіонату світу, то можна сказати, що це був злий рок. На моєму першому чемпіонаті світу, який пройшов в Красноярську, я зайняв 4 місце. Мені тоді було 21 рік, і я за старими правилами відборовся дев'ять сутичок. Завжди програвав або чемпіону або фіналісту. Тим більше, що в таких сутичках програвав один максимум два бали. Часто бувало таке, що були дуже спірні моменти, і судді іноді не помічали факту проведеної дії. На двох чемпіонатах світу були моменти, коли я проводив прийом, за який фактично можна було давати два бали, але в реалі не давали жодного. Або проводжу прийом на один бал, а суддя його не помітив.

- До чемпіонату світу 2001 року в Нью-Йорку ти підійшов в ідеальній формі. Але знову злий і рок і невезіння.
- Так, доля зі мною розпорядилася саме так. Якраз в намічений час проведення чемпіонату світу, в Нью-Йорку були теракти. За тиждень до від'їзду я був на піку форми. Чемпіонат світу перенесли на місяць, і він відбувся в Болгарії. Цей місяць не пішов мені на користь. Два рази зігнати вагу, і підготуватися на 100% я не зміг. Це було дуже велика проблема. Я вагу зробив, але результату не зміг показати. І жереб був не поганий, але фізично не зміг витягнути.

- Ти був учасником двох Олімпіад. І там удача тобі не посміхнулася.
- Я два рази брав участь на Олімпійських іграх. Один раз став п'ятим, другий раз сьомим. На обидві Олімпіади їхав битися за золото, ну як мінімум призером потрібно було ставати однозначно. На моїх перших Олімпійських іграх були не зовсім об'єктивні правила. Якщо людина програвала фіналісту, або чемпіону в попередніх сутичках, він позбавлявся можливості боротися за бронзову медаль. Не було втішних сутичок. На першій Олімпіаді я програв Хенсону, він став призером, я залишився без місця. А першим став Намік Абдулаєв, у якого я регулярного вигравав, і в мене з ним ніколи проблем не було. На наступні Олімпійські ігри я їхав однозначно на результат. Але за місяць до Олімпійських ігор мене травмував майбутній дворазовий олімпійський чемпіон росіянин Мавлет Батиров. Сталося це на турнірі в Махачкалі. Я вигравав по ходу зустрічі і при рахунку чотири нуль. Він мене травмував так, що в мене полетіло дві зв'язки. На Олімпійських іграх я знову зустрівся з Мавлетом Батировим. Рахунок був рівним: перший період 0:0, другий період 0:0. Сутичка визначалася за жеребом. Жереб впав не на мою користь, епізод не везіння відбувся.

- Тепер перейдемо від спорту до сім'ї. Розкажи про близьких тобі людей.
- У мене прекрасна дружина Марина та двоє діток. Синові Назару 6 років, а дочці Лері 11 років.

- Чим захоплюються дітки?
- Молодший поки ні чим не займається, готуємо його до школи. У вересні йде в перший клас. А Лера ходила на гімнастику року півтора, але не дуже регулярно. А зараз захоплюється вивченням іноземних мов.

- Не плануєш, що б Назар продовжив справу батька?
- Ні, що стосується спорту, то планів ніяких немає. Ні на сина, ні на доньку. Я не наполягаю, якщо у них є бажання, будь ласка, я не забороняю.

- Чим займаєшся у вільний від роботи час?
- Вільний час знову ж таки зі спортом. Від нього я далеко не пішов. Це футбол, це баскетбол, сауна. Спілкуємося з друзями, спілкуємося з тренерами, зі спортсменами. Люблю подорожувати. Це моє найулюбленіше заняття.

- А яка твоя улюблена країна для подорожей?
- Чітко не можу сказати. Скрізь цікаво, скрізь є, що подивитися. Сподобалося в Америці, Канаді, Швейцарії, Австралії, Таїланді, Шрі-Ланці, Мексиці, Домініканській республіці.

- Є країни, в яких ти ще не бував?
- Звичайно, є. Ще багато країн, тому ще все попереду.

http://ukrwrestling.com/